Перейти до змісту

Святі рівноапостольні Володимир і Ольга, просвітителі Руси-України

Православна ікона святих рівноапостольних Володимира і Ольги, просвітителів Руси-України

Кожна українська православна парафія, хоч би як далеко вона була від Києва, має в вірі двох прабатьків. Їхні імена - Ольга і Володимир. Без них не було б українського православ’я, не було б тисячі років богослужіння нашою мовою, не було б увінчаних банями храмів над Дніпром, не було б і парафії Святого Архистратига Михаїла в Пайнеллас-Парку, штат Флорида. Віра, яку ми приймаємо щонеділі на Божественній Літургії, дійшла до нас тому, що понад тисячу років тому княгиня та її онук сказали Христові “так”.

Ця сторінка призначена для парафіян, які хочуть знати своїх духовних прабатьків, і для гостей, які дивуються, чому невелика українська парафія на узбережжі Мексиканської затоки так часто повертається думкою до хрещення в річці Дніпро в 988 році.

Чому Володимир і Ольга важливі для нашої парафії

Православна Церква дає звання рівноапостольний лише тим, чиє життя навернуло до Христа цілі народи. Свята Марія Магдалина отримала це звання, бо понесла світові звістку про Воскресіння. Святий Костянтин Великий отримав його, бо припинив гоніння й привів імперію до Христа. На східнослов’янських землях те саме звання належить двом царственим святим Києва: бабусі й онукові, Ользі та Володимиру.

Свята Ольга (княгиня Ольга) була першою правителькою Київської Русі, яка прийняла хрещення. Вона прийняла віру в Константинополі близько 957 року, коли більша частина її власного двору залишалася ще язичницькою. Її називають вранішньою зорею православної віри серед нашого народу, бо вона пішла першою, і її світло приготувало шлях.

Святий Володимир (князь Володимир) був її онуком. Замолоду, як князь, він служив старим богам. Навернувшись, він повів свій народ власним прикладом і княжою волею до православної віри. У 988 році він прийняв хрещення в Херсонесі в Криму, одружився з візантійською царівною Анною, повернувся до Києва і повів мешканців своєї столиці до Дніпра на велике хрещення, яке ми досі пам’ятаємо як початок Церкви серед східних слов’ян.

Для української православної парафії ці двоє - не далекі історичні постаті. Це святі, які дали нам нашу віру. Мова нашої Літургії, образ наших ікон, календар наших свят, навіть те, що українську дитину можна охрестити у Флориді й вона зросте, знаючи Ісусову молитву, - усе це спирається на послух старої княгині та мужність молодого князя, які своїм життям засвідчили, що Христос є Господь.

Свята Ольга, вранішня зоря

Ольга була дружиною Ігоря, князя київського, і після його вбивства ворожим племенем близько 945 року правила державою як регентка при малолітньому синові Святославі. Літопис пам’ятає її як жінку гострого розуму й непохитної вірності, яка помстилася за чоловіка й утримала престол для сина.

Та найдбайливіше літопис зберігає те, що сталося з нею в Константинополі. Близько 957 року вона вирушила до столиці імперії. Її прийняв імператор Костянтин VII Багрянородний. Вона побачила Літургію в храмі Святої Софії. Вона зустрілася з патріархом. Десь упродовж тих довгих відвідин, серед золота, кадильного диму та співу, що сповнюють великий храм, благодать Божа торкнулася її, і вона попросила хрещення.

Її хрестив сам патріарх, а імператор був їй хрещеним батьком. Вона прийняла християнське ім’я Олена, на честь матері Костянтина, ще однієї рівноапостольної святої. До Києва вона повернулася першою християнською правителькою, яку знав її народ.

Її власний син Святослав відмовився прийняти віру. Вона благала його; він відповів, що його дружина глузуватиме з нього, якщо він охреститься. Вона не примушувала його. Вона сказала йому словами, які зберіг літопис, що чого Бог захотів для неї, того захоче й для тих, хто прийде по ній, аби лише вони прийняли Його. У цій надії вона жила й померла. Її поховали в Києві близько 969 року за християнським чином, про який вона просила, у краю, де ще правили язичники.

Вона не дожила до того, щоб побачити відповідь на свою молитву. Відповідь прийшла через одне покоління, в особі її онука.

Святий Володимир, який привів народ до Йордану

Володимир зійшов на київський престол близько 980 року. Замолоду він був таким, яким зробила його язичницька спадщина: лютим воїном, будівничим язичницьких капищ, мужем багатьох жінок. Він поставив ідолів на пагорбі над своїм палацом і приносив їм жертви. Раннього Володимира ми не приховуємо. Церква пам’ятає його таким, яким він був, бо саме переміна в ньому становить усю суть.

Він почав шукати. Літопис розповідає про послів, відправлених до великих релігій тогочасного світу: до волзьких мусульман, які забороняли свинину й вино; до німецьких християн латинського обряду; до хозарських юдеїв, чиєї втрати Єрусалима він не міг збагнути; і нарешті до греків Константинополя. Посли повернулися з храму Святої Софії зі словами, що відлунюють уже тисячу років: не знали ми, чи на небі ми були, чи на землі. Вони побачили Божественну Літургію. Вони не могли описати її краси. Вони сказали своєму князеві: “Знаємо лише, що Бог перебуває там серед людей, і що їхнє богослужіння прекрасніше за обряди всіх інших народів”.

Володимира це переконало. У 988 році він рушив на візантійське місто Херсонес у Криму, здобув його й зажадав руки царівни Анни. Імператори Василій і Костянтин відповіли, що жодна християнська царівна не може вийти за язичника; спершу він має охреститися. Він прийняв хрещення в Херсонесі з християнським ім’ям Василій. Царівна Анна прибула на південь, щоб зустрітися з ним, і вони повінчалися в тамтешньому храмі.

Він повернувся до Києва з візантійською нареченою, грецьким духовенством і непохитною рішучістю. Він наказав скинути з пагорба великого язичницького ідола Перуна, якого сам колись поставив, бити його киями і пустити за водою вниз по Дніпру. Він закликав мешканців Києва до річки. Літопис каже, що він мовив їм: “Якщо хтось не прийде, той буде проти мене”, і люди прийшли охоче, бо довіряли йому й тому, що, додає літопис, “якби це не було добре, князь і бояри не прийняли б цього”.

Грецькі священники стояли в річці. Чоловіки заходили у воду по шию, жінки - по груди, діти трималися біля берега, а священники читали молитви святого хрещення. Це було Хрещення Русі на берегах Дніпра, у 988 році.

Володимир на цьому не спинився. Він розіслав місіонерів по всій своїй державі. Він заснував у Києві Десятинну церкву, перший кам’яний храм Русі, і віддав десяту частину своїх прибутків на її утримання. Він відкрив школи, щоб діти його вельмож могли читати Святе Письмо рідною мовою. Він відвернувся від багатьох своїх дружин. Він годував убогих у своєму палаці й посилав вози з їжею вулицями Києва для тих, хто був надто хворий, щоб прийти самому. Літопис, який не мав жодного доброго слова про нього в язичницькі роки, завершує його життя словами подиву: він став, благодаттю Божою, новою людиною.

Він помер у 1015 році і був похований поряд із княгинею Анною в Десятинній церкві, яку сам збудував. Відтоді Церква вшановує його як святого і як рівноапостольного.

Що говорить Святе Письмо про таких святих

Звання рівноапостольних Церква не вигадала. Вона черпає його зі Святого Письма, з того, як самі апостоли описують те, що відбувається, коли цілі народи навертаються до Христа.

Дії 26:17-18 - Христос на дорозі до Дамаска каже Павлові, що посилає його до поган, “відкрити їм очі, щоб вони навернулися від темряви до світла й від влади сатани до Бога, щоб отримали відпущення гріхів і долю серед освячених вірою в Мене”.

Римлян 10:14-15 - “Як же призиватимуть Того, в Кого не увірували? Як же увірують у Того, про Кого не чули? Як же почують без проповідника? І як проповідуватимуть, якщо не будуть послані? Як написано: Які прекрасні ноги тих, хто звіщає добру звістку”.

Матвія 28:19-20 - Воскреслий Христос заповідає одинадцятьом: “Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що Я заповів вам. І ось Я з вами по всі дні до кінця віку”.

Ці уривки описують те, що зробили Ольга і Володимир. Вони не писали Євангелій. Вони не зціляли недужих своєю тінню. Та вони привели цілий народ до вод хрещення й передали апостольську віру, незмінну, кожному наступному поколінню. Ось чому Церква називає їх рівними за честю, хоч і не рівними за служінням, дванадцятьом апостолам.

Свята: два дні в липні

Православна Церква згадує святого Володимира і святу Ольгу в два окремі дні, що відстоять один від одного на дев’ять днів у розпалі літа.

Святий Володимир Великий святкується 28 липня за новим календарем, якого тримається наша парафія (15 липня за старим календарем). Це річниця його упокоєння в 1015 році.

Свята Ольга, у святому хрещенні Олена, святкується 24 липня за новим календарем, якого тримається наша парафія (11 липня за старим календарем). Це річниця її упокоєння в 969 році.

В усьому українському православному світі свято святого Володимира відзначають також як День Хрещення Київської Русі-України, цивільне й церковне свято на спомин хрещення 988 року в Дніпрі. У Києві цього дня досі сходять процесії до річки. В українських парафіях по всій Америці, і в нашій також, ми співаємо тропар святому князеві й пам’ятаємо, що ми спадкоємці того ранку тисячу сорок років тому.

Якщо котресь зі свят припадає на неділю в нашій парафії, ми підносимо ім’я святого на Божественній Літургії й співаємо святкові піснеспіви. Слідкуйте за бюлетенем у середині липня щороку.

Іконографія святих просвітителів

У православній іконографії святих Ольгу і Володимира найчастіше зображають разом - бабусю й онука, у царственому вбранні Київської Русі, увінчаних, із хрестами в правицях.

Хрест тут не символ влади; це знак їхнього діла. Вони втримали свій народ єдиним не самим лише мечем, хоч і були правителями та воїнами. Вони втримали свій народ єдиним, насадивши хрест. Ікона показує їх носіями цього хреста, першими християнськими правителями свого народу, поєднаними через два покоління в одному покликанні.

Святу Ольгу часто зображають літньою жінкою, іноді з моделлю невеликого храму в руці - знаком того, що вона засновувала церкви й готувала шлях для християнської держави. Її обличчя суворе, пильне - обличчя регентки, яка бачила вбивство свого чоловіка й відмову сина від віри, але попри все несе в собі надію.

Святого Володимира зображають зрілим мужем із роздвоєною бородою, у довгих шатах і облямованій хутром шапці руського князя, іноді з мечем поряд із хрестом - знаком християнського володаря. На деяких іконах він стоїть поряд із двома своїми синами-страстотерпцями, святими Борисом і Глібом, першими прославленими святими корінної Русі, які обрали радше смерть, ніж підняти руку на брата. Володимир дожив до того, що ці двоє синів зросли християнами. Їхнє життя стало плодом його хрещення.

Коли ви ввійдете до нашого храму, віднайдіть ікони святих Руси-України на аналої чи у святковому ряду. Запаліть перед ними свічку. Просіть їхніх молитов за нашу парафію, за наш народ і за землю України, де вони насадили хрест.

Тропар святого Володимира

Уподібнився ти купцеві, що шукає доброго бісеру, славний володарю Володимире. Сидячи на високім престолі матері міст, богоспасенного Києва, ти випробовував і посилав до царственого міста пізнати православну віру, і знайшов ти Христа, безцінний бісер, Який обрав тебе, як другого Павла, і відняв сліпоту в святій купелі, душевну й тілесну водночас. Тому ми, люди твої, святкуємо твоє упокоєння. Молися, щоб спаслися правителі Руси з безліччю довірених їм.

Кондак святого Володимира

Наслідуючи на старість великого апостола Павла, преславний Володимире, ти полишив усе, чого прагнув замолоду, як дитячу нерозсудливість. Ти проміняв зброю битви на зброю праведності і сповнився премудрості Божої. Нині стоїш ти увінчаний перед Христом. Молися, щоб спаслися всі християнські правителі Руси й безліч довірених їм.

Тропар святої Ольги

Окриливши свій розум крилами божественного розуміння, ти злинула понад видиме творіння, шукаючи Бога, Творця всього. Коли ж знайшла Його, прийняла ти відродження через хрещення. Як та, що насолоджується Древом Життя, ти повік перебуваєш нетлінною, вседостойна Ольго.

Молитва за нашу парафію

Святі рівноапостольні княгине Ольго й княже Володимире, які вивели наш народ із темряви до світла Христового й привели його до Дніпра прийняти святе хрещення: оберігайте цю невелику українську парафію у Флориді. Зміцніть нашого священника, наших вірних і наших дітей. Випередіть своїми молитвами кожного українця, що приходить до нас у пошуках віри своїх бабусь. Утіште тих, хто покинув Україну й сумує за нею, і захистіть землю, яку ви просвітили. Приведіть усіх нас своїм прикладом до того, щоб обрати Христа понад усякого іншого князя й усякого іншого бога. Моліться за нас Господеві, щоб ми стали з вами й усіма святими Руси-України перед престолом Усесвятої Трійці, нині й повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Прийдіть помолитися з просвітителями нашого народу

Наша парафія збирається щонеділі на Божественну Літургію.

ЧасБогослужіння
9:30 ранкуЧаси і Сповідь
10:00 ранкуБожественна Літургія (українською та англійською)
~11:30 ранкуКава і спілкування в парафіяльній залі

Щолипня, коли наближаються свята святої Ольги (24 липня) і святого Володимира (28 липня), ми підносимо їхні імена на Літургії й згадуємо Хрещення Руси-України 988 року. Слідкуйте за бюлетенем щодо найближчої недільної відправи. Ласкаво просимо всіх.

Свято-Михайлівська Українська Православна Церква 9201 60th St, Pinellas Park, FL 33782 Телефон: 727-777-4450

Дізнатися більше